Бібліотека української керамології

Дослідження присвячене виявленню гончарного коду в українському фольклорі; вивченню різножанрових народнопоетичних творів з елементами й сюжетами гончарської тематики як культурного тексту; реконструкції міфо-ритуальних і семіотичних функцій гончарства і глиняних виробів; показу комплексного, багатоаспектного представлення гончарства в традиційній культурі українців. У монографії визначено елементи концептосфери, висвітлено ґенезу та формування мотивної структури в площині «образного поля» гончарського фольклору; охарактеризовано специфіку фольклору гончарів, загальні змістово-формальні й функціональні закономірності жанрового явища; досліджено гончарні виміри дитячого фольклору, його жанрової специфіки, вербальних та естетичних кодів, функціональних принципів; розкрито символічний аспект кераміки в малих формах фольклору; реконструйовано функції й семантику глиняних виробів у календарно-обрядовій творчості.

Монографія є першим ґрунтовним дослідженням репресивних заходів радянського тоталітарного режиму в галузі традиційного гончарства України впродовж 30-х – 50-х років ХХ століття. В основу книги покладено архівні документи, літературні й польові джерела, що стосуються мешканців гончарної столиці України – містечка Опішного – й навколишніх гончарних осередків сучасного Зіньківського району Полтавської області. Подано життєписи й матеріали фальсифікованих кримінальних справ гончарів, працівників гончарних підприємств, працівників і випускників гончарних шкіл, керамолога.

Найповніший нині корпус опублікованих польових, архівних і речових матеріалів про крайній східний український гончарний осередок на межі Слобідської України й Донщини – село Макарів Яр (нині Пархоменко Краснодонського району Луганської області). Це перше у вітчизняній керамології документальне видання, що висвітлює тривалий період розвитку гончарства та діяльність регіональної гончарної школи в одному окремо взятому гончарному осередку. Подано репринти публікацій кінця ХІХ – початку ХХ століття зі згадками про гончарство Макарового Яру, архівні матеріали про діяльність Макарово-ярівської керамічної кустарно-промислової школи, кримінальну справу, особисті документи й рукописи членів родини завідувача гончарної школи Павла Дубинського та його вихованців. Уперше публікується значна частина збереженої гончарної спадщини Макарового Яру з фондових колекцій музеїв України та добірка фотографій, що відображають сучасний стан колишнього гончарного осередку. Видання завершує унікальне наукове трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу» і постає своєрідним документальним підґрунтям двох попередніх книг сучасних українських керамологів – монографії Олеся Пошивайла «Гончарна велич і трагедія Макарового Яру доби Розстріляного Відродження» та монографії Людмили Овчаренко «Макарово-ярівський осередок гончарної освіти в Україні».

Уперше в українській керамології здійснено наукове дослідження ролі й місця єдиної в Луганщині гончарної школи регіонального значення – Макарово-ярівської керамічної кустарно-промислової школи (1927–1935) – у системі гончарної культури України першої половини ХХ століття. З’ясовано передумови відкриття спеціалізованого закладу та заходи Слов’яносербського повітового земства, спрямовані на підтримку гончарного промислу в с.Макарів Яр (1902–1915). Проаналізовано основні напрямки діяльності школи, її вплив на гончарний промисел Луганщини. Встановлено прізвища учнів; відтворено життєвий шлях завідувача – Павла Дубинського, викладача – Валентини Васильєвої, інших викладачів і вихованців закладу. Проаналізовано навчальний план і навчальні програми, склад учнівського та викладацького колективів; матеріально-технічне забезпечення навчального процесу й кошториси. Книгу проілюстровано рідкісними фотографіями учнів, викладачів та їх виробів. Зроблено висновки щодо ефективності функціонування гончарної школи, її значення як у системі української художньої освіти кінця 1920-х – початку 1930-х років, так і в національному відродженні українства в регіоні, об’єктивних причин згортання діяльності закладу у взаємозв’язку з суспільно-економічним життям країни. Окремий розділ містить спогади сучасників про гончарний навчальний заклад. Дослідження здійснено на основі чисельних архівних документів, польових матеріалів автора, які вперше вводяться до наукового обігу, публікацій у друкованих органах земств. Монографія є другою книгою наукового трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу» і постає своєрідним продовженням дослідження-прологу керамолога Олеся Пошивайла «Гончарна велич і трагедія Макарового…

Дослідження відомого українського вченого про події та уроки гончарного здвигу Донбасу –націозначущого феномена розвитку гончарства в селі Макарів Яр, що в Луганщині, за доби Розстріляного Відродження (1917–1933). Подано ґрунтовну історіографію діяльності Макарово-ярівської керамічної кустарно-промислової школи (1927–1935), з’ясовано її значення в літописові української культури. Проаналізовано окремі аспекти розвитку вітчизняного гончарного шкільництва впродовж 1920-х – початку 2000-х років, визначено його досягнення, недоліки й існуючі проблеми. Охарактеризовано подвижницьку постать завідувача макарово-ярівської гончарної школи, художника-кераміста Павла Дубинського (1888–1938). Виявлено напрямки творчої співпраці полтавського та луганського гончарства. Також про етноцид щодо українського народу, трагізм життєвих доль талановитої молоді за окупаційного режиму, концептуальні напрацювання гончарної освіти 1920-х років та їх значення для сьогодення, проблему створення українських підручників з історії та технології гончарства. Книга вшановує подвижництво залюблених у гончаротворення мистців, які свої мрії й прагнення, дії й звершення поклали на вівтар звеличення національної культуротворчої спроможності. Монографія є першою книгою наукового трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу» і постає своєрідним прологом до наступного дослідження керамолога Людмили Овчаренко «Макарово-ярівський осередок гончарної освіти в Україні». Завершує унікальну трилогію збірник документів і матеріалів «Гончарство Макарового Яру кінця ХІХ – середини ХХ століття» – найповніший нині корпус опублікованих польових, архівних і речових матеріалів про найбільший гончарний осередок на межі Слобідської України й Донщини.

Монографія є першим вітчизняним дослідженням систематизації знань і досягнень української та зарубіжної науки в галузі збереження, консервації та реставрації кераміки, яке базується на практичному досвіді та опрацюванні значного масиву бібліографічних джерел. Описано фізико технологічні властивості виробів, детально проаналізовано види й причини їх руйнування, охарактеризовано реставраційні матеріали та їх застосування в різні історичні періоди. Окреслено чіткий науковий підхід щодо збереження гончарної спадщини. Сформульовано принципи, а також морально-етичні норми консервації та реставрації кераміки.

У монографії досліджено вплив Полтавського губернського земства на гончарний промисел Полтавщини впродовж 1876-1919 років. Охарактеризовано наявні джерела й літературу з проблематики дослідження; засоби впливу земства на поліпшення технічного й технологічного процесів, художньої досконалості виробів; проаналізовано основні напрями діяльності земства з підтримки промислу; з’ясовано роль і місце земських гончарних навчальних закладів у вирішенні актуальних проблем промислу; досліджено заходи щодо популяризації та збуту глиняних виробів через кустарні склади, виставкову діяльність на території регіону, держави й на міжнародних ринках.

Альбом присвячено найбільшій і найкоштовнішій у світі колекції глиняних мальованих мисок, виготовлених гончарями всесвітньо відомої столиці українського гончарства – містечка Опішного з приміськими селами сучасного Зіньківського району Полтавської області (Україна). Представлені в ньому твори постають вершинним явищем української мальованої кераміки другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Більшість із них опубліковано вперше. Колекцію, що налічує понад 250 мисок, сформовано впродовж 1902–1910 років, головним чином видатним українським керамологом, полтавцем Іваном Зарецьким, на замовлення Руського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі (нині – Російський етнографічний музей). У додатках уперше публікуються рукописні матеріали збирача. Альбом є першою в історії Української Держави фундаментальною публікацією українських культурних цінностей, що зберігаються в музеях Російської Федерації. Видання започатковує довготривалий Національний науково-видавничий проект «Гончарна спадщина України XVII–XX століть» у 70 книгах. Його метою є наукове вивчення, введення в науковий обіг і популяризація досягнень українського гончарства, інтеграція гончарної спадщини України у світовий культурний процес.

Національний науковий щорічник охоплює публікації про українське гончарство, кераміку, керамологію, які побачили світ в Україні 2008-го року. Тематичне спрямування матеріалів – археологія, історія, етнографія і мистецтво гончарювання. До реєстру включено книги, брошури, журнали, буклети, статті, повідомлення, що надійшли до Гончарської книгозбірні України та Національного архіву українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, а також Керамологічної бібліотеки України й Українського керамологічного архівного фонду Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Усі бібліографічні позиції мають анотації й суцільну нумерацію, починаючи з першого випуску. Подано додаток публікацій 2007 року, огляди й рецензії керамологічної літератури, інформацію про нові надходження до Гончарської книгозбірні України та Керамологічної бібліотеки України; короткі біографії й статті про відомого сучасного художника-кераміста Василя Боднарчука та відомого українського вченого, академіка НАН України, професора Степана Павлюка; список добродійників.

Національний науковий щорічник охоплює публікації про українське гончарство, кераміку, керамологію 2007-го року. Тематичне спрямування матеріалів – археологія, історія, етнографія і мистецтво гончарювання. До реєстру включено книги, брошури, журнали, буклети, статті, повідомлення, що надійшли до Гончарської книгозбірні України та Національного архіву українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, а також Керамологічної бібліотеки України й Українського керамологічного архівного фонду Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Усі бібліографічні позиції мають анотації й суцільну нумерацію, починаючи з першого випуску. Подано додаток публікацій 2006 року, огляди й рецензії керамологічної літератури, інформацію про нові надходження до Гончарської книгозбірні України та Керамологічної бібліотеки України; короткі біографії й бібліографії публікацій гончаря, заслуженого майстра народної творчості України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Михайла Китриша; філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа; коротку біографію українського скульптора, випускниці Макарово-ярівської керамічної художньо-промислової школи Лідії Трегубової й бібліографію книг з її приватної бібліотеки; список добродійників.