Бібліотека української керамології

Перше в українській керамології дослідження окремих ремісничих родів Гончарської столиці України – містечка Опішного (Полтавщина). В його основу покладено матеріали, зібрані авторкою в польових керамологічних експедиціях упродовж 2013–2017 років. Повернуто з небуття десятки імен опішненських гончарів, малювальниць, майстрів і майстринь глиняної іграшки. Простежено родоводи, подано унікальні світлини творців побутової й художньої кераміки та членів їхніх родин, авторських робіт. Опубліковано спогади старожилів зі збереженням місцевої гончарської лексики.

Книгу присвячено життєвому й творчому шляху відомої в Кубані вишивальниці Віри Мордіної, яка походить з українського козацького роду Зубенків і народилася в знаному гончарному осередку – селі Малі Будища, що знаходиться поряд зі всесвітньо відомою столицею українського гончарства – Опішним. Подано фотолітопис життя й творчості мисткині, її епістолярну спадщину (1996-2006), а також листи до неї (1997, 2004), в яких міститься унікальна інформація про її родину, біографічні події, історію Малих Будищ і навколишніх населених пунктів. Осібне місце в книзі займають спогади й роздуми Віри Мордіної про життя, любов до пісні, вишите й написане нею, адже вона не лише вишивала, але й писала (билини, казки, вірші, статті в періодиці). Подано газетні публікації Віри Мордіної (1988-2003) та про неї (1985-2001), а також бібліографію мисткині (1985-2019).

Дослідження життєвого й творчого шляху, мистецької спадщини видатної української малювальниці, уродженки Малих Будищ (Полтавщина) Мотрони Назарчук (1911-2008). Опубліковано частину творів мисткині з фондових зібрань музеїв України. Епістолярій майстрині (1973-2007), а також листи до неї від різних адресантів (1961-2006) містять унікальну інформацію про її життя, родину, історію рідного села, столиці українського гончарства – Опішного, навколишніх гончарних осередків – Глинського та Міських Млинів. Подано фотолітопис життя, спогади й публікації, унікальні архівні документи про видатну постать вітчизняної культури.

Перше в Українській керамології й етнології комплексне дослідження гончарного шкільництва в Україні впродовж 1894-1941 років. Вивчено форми передачі професійних гончарських знань, які передували заснуванню спеціалізованих навчальних закладів. Проаналізовано заходи державних органів, що впливали на розвиток гончарного промислу, а також специфіку державного регулювання гончарного шкільництва в умовах становлення окупаційної тоталітарної системи в Україні. На основі архівних і літературних джерел, польових матеріалів проаналізовано передумови відкриття, основні напрямки діяльності, шляхи вивчення й популяризації традиційного гончарства, технологічні аспекти опанування гончарною справою, етнопедагогічні засади функціонування, постаті керівників і викладачів, учнівський склад та навчальні програми гончарних навчальних закладів на території Полтавщини, Українського Полісся, Слобожанщини, Середньої Наддніпрянщини, Поділля. З’ясовано вплив шкільництва на гончарний промисел. До наукового обігу введено унікальні архівні й керамологічні матеріали з історії гончарних закладів.

Про творчі досягнення майстрів опішнянського декоративного зооморфного посуду Василя Омеляненка й Івана Білика. На основі аналізу публікацій та спогадів спростовано міф про те, що під час роботи у заводі “Художній керамік” Іван Білик був наставником Василя Омеляненка.

Альбом присвячено найбільшій і найкоштовнішій у світі колекції глиняних мальованих мисок, виготовлених гончарями всесвітньо відомої столиці українського гончарства – містечка Опішного з приміськими селами сучасного Зіньківського району Полтавської області (Україна). Представлені в ньому твори постають вершинним явищем української мальованої кераміки другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Більшість із них опубліковано вперше. Колекцію, що налічує понад 250 мисок, сформовано впродовж 1902–1910 років, головним чином видатним українським керамологом, полтавцем Іваном Зарецьким, на замовлення Руського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі (нині – Російський етнографічний музей). У додатках уперше публікуються рукописні матеріали збирача. Альбом є першою в історії Української Держави фундаментальною публікацією українських культурних цінностей, що зберігаються в музеях Російської Федерації. Видання започатковує довготривалий Національний науково-видавничий проект «Гончарна спадщина України XVII–XX століть» у 70 книгах. Його метою є наукове вивчення, введення в науковий обіг і популяризація досягнень українського гончарства, інтеграція гончарної спадщини України у світовий культурний процес.

Монографія є першим в українській керамології комплексним дослідженням малих осередків гончарства. В її основу покладено матеріали, зібрані автором у польових керамологічних експедиціях, у бібліотеках та архівах упродовж 1994-2005 років. Наукова праця відтворює історичний розвиток гончарних осередків, що знаходяться в Зіньківському районі Полтавської області, на північ від гончарської столиці України – Опішного, а саме – Безруків, Глинського, Лазьків, Малих Будищ, Старих Млинів і Хижняківки. Відтворено місцеву технологію виготовлення глиняних виробів та способи їх збуту, професійні звичаї гончарів. Повернено із забуття десятки імен місцевих майстрів.