0
Про унікальну мистецьку подію України – Українське Бієнале художньої кераміки імені Василя Кричевського, започатковану з нагоди 100-річчя заснування Української Академії Мистецтв та на пошанування одного з її засновників і першообраного ректора, найхаризматичнішої постаті українського мистецтва першої половини ХХ століття – Василя Григоровича Кричевського (1873-1952). На виставці було представлено творчість молодих і знаних у світі керамістів України, Польщі, Білорусі та Бразилії, які презентували свої твори, виготовлені впродовж січня-травня 2017 року. В альбомі-каталозі подано відомості про учасників, фото та анотації експонованих творів. Видання продовжує академічну керамологічну серію “Україна Гончарна”, що знайомить читачів із творчістю учасників національних керамологічних виставок, конкурсів, симпозіумів.
В альбомі відтворено основні форми глиняних виробів, що виготовлялися наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття гончарями Полтавщини. У ньому репродуктовано більше 200 зразків глиняних виробів та орнаментів їхнього розпису. Більшість малюнків представляють творчі досягнення майстрів гончарської столиці України – Опішного.
У другому томі третьої книги Національного наукового щорічника «Українська керамологія» подано матеріали Всеукраїнського науково-практичного керамологічного семінару «Сучасні проблеми атрибутування керамологічних колекцій в Україні» та статті, присвячені тотожній тематиці.
Кераміка для більшості археологічних культур є домінуючим типом знахідок. ЇЇ дослідження займає багато часу, однак кінцевий результат керамологічних досліджень зазвичай перевершує всі очікування, адже вона містить у собі надзвичайно багату історичну інформацію. Глиняні вироби є надійним джерелом для датування пам’яток. Їх аналіз дозволяє виокремити місцеве виробництво й імпортовані речі, з’ясувати шляхи обміну між окремими населеними пунктами й навіть територіями. Задля того, щоб кераміка стала надійним історичним джерелом, необхідно знати й вміти працювати з нею. У першому випуску матеріалів Археолого-керамологічної літньої академії в Опішному узагальнено практичний досвід опрацювання археологічної кераміки в польових і камеральних умовах. Оскільки в українській археологічній керамології відсутні чіткі загальні методичні засади, опубліковані в спеціальній роботі, пропоновані методичні рекомендації покликані частково заповнити лакуну в цьому питанні. У виданні охарактеризовано важливі етапи первинної обробки кераміки в польових умовах (фіксація, миття, шифрування, складання польового опису, пакування й транспортування, реставраційно-консерваційні заходи, графічне документування).
Перше в українській керамології комплексне дослідження розвитку гончарного шкільництва в місті Кам’янець-Подільський упродовж першої третини ХХ століття. За архівними й літературними джерелами, польовими матеріалами проаналізовано передумови заснування, основні напрямки діяльності, учнівський склад, навчальні програми, технологічні аспекти опанування гончарства, етнопедагогічні засади функціонування й персоналії викладачів різночасових навчальних закладів: Кам’янець-Подільських рисувальних класів (1905–1908); Кам’янець-Подільської художньо-ремісничої навчальної майстерні (1908–1919); Кам’янець-Подільської художньо-промислової професійної школи імені Григорія Сковороди (1919–1933). Відтворено унікальну в межах України систему комплексного формування творчого майстра, що передбачала практику у виробничих майстернях, участь в етнографічних експедиціях і фахових гуртках, видавничу, музейну й виставкову діяльність. З’ясовано визначальну роль керівників гончарних навчальних закладів в успадкуванні й передачі професійних знань (В’ячеслав Розвадовський, Микола Роот, Володимир Гагенмейстер). Вивчено трагічні сторінки історії, пов’язані зі знищенням російською окупаційною владою цього самобутнього осередку збереження, розвитку й популяризації народного мистецтва. Опубліковано унікальні архівні й керамологічні матеріали гончарних шкіл Кам’янця-Подільського.
Монографія є першим ґрунтовним дослідженням репресивних заходів радянського тоталітарного режиму в галузі традиційного гончарства України впродовж 30-х – 50-х років ХХ століття. В основу книги покладено архівні документи, літературні й польові джерела, що стосуються мешканців гончарної столиці України – містечка Опішного – й навколишніх гончарних осередків сучасного Зіньківського району Полтавської області. Подано життєписи й матеріали фальсифікованих кримінальних справ гончарів, працівників гончарних підприємств, працівників і випускників гончарних шкіл, керамолога.
Монографія є першим вітчизняним дослідженням систематизації знань і досягнень української та зарубіжної науки в галузі збереження, консервації та реставрації кераміки, яке базується на практичному досвіді та опрацюванні значного масиву бібліографічних джерел. Описано фізико технологічні властивості виробів, детально проаналізовано види й причини їх руйнування, охарактеризовано реставраційні матеріали та їх застосування в різні історичні періоди. Окреслено чіткий науковий підхід щодо збереження гончарної спадщини. Сформульовано принципи, а також морально-етичні норми консервації та реставрації кераміки.
Про життєвий і творчий шлях славетної української Гончарівни, заслуженого майстра народної творчості України Олександри Селюченко (1921-1987). Філософський аналіз життєпису мисткині побудовано на її щоденникових записах, листуванні, спогадах сучасників та особистому спілкуванні з нею автора книги. Видання проілюстровано рідкісними фото із життя Олександри Селюченко та творів з її гончарської спадщини