Монографію присвячено історії української археологічної керамології від набуття Україною незалежності 1991 року до 2016 року. Цей хронологічний період прикметний оновленням національних академічних установ і створенням нових, орієнтованих на вивчення кераміки й гончарства. На основі комплексного аналізу джерельної бази окреслено провідні загальноєвропейські тенденції розвитку археологічної керамології. Виділено основні етапи структурування й становлення української академічної археологічної керамології. Охарактеризовано практичні й теоретичні засади роботи з археологічною керамікою. Окреслено головні напрямки розвитку наукової дисципліни на сучасному етапі.
Монографію присвячено комплексному аналізу українських академічних видань з археології 1918-1953 років, в яких висвітлено основні етапи становлення української археологічної керамології. Через призму діяльності українських археологічних інституцій подано еволюцію поглядів на найбільш масову категорію матеріалів – кераміку. Розкрито основні теоретичні й практичні засади роботи з нею в означений період та суспільно-історичні умови, в яких вони формувалися. З’ясовано внесок окремих діячів науки й культури, які шляхом збереження культурної спадщини України в зазначений період вплинули на формування самобутньої української археології й заклали фундамент у дослідження кераміки як окремого історичного джерела, де варто шукати витоки сучасної української археологічної керамології.
Монографія присвячена комплексному вивченню поселення Маслини, що належить до хори Херсонеса Таврійського у Північно-Західній Тавриці. Пам’ятка була розкопана протягом 1972-1986 рр. загоном Харківського університету Північно-Кримської експедиції під керівництвом В.О.Латишевої (1934-2002 рр.). Робота висвітлює історію дослідження поселення, подано детальний аналіз основних аспектів матеріальної культури давнього населення – будівельних залишків та керамічного комплексу; досліджено прояви варварських елементів. Порушено питання економічного розвитку херсонеської хори за елліністичної доби.