Бібліотека української керамології

Монографія є першим комплексним дослідженням прядіння і ткацтва населення Лівобережного Лісостепу України VІІ – початку ІІІ століття до н.е. До аналізу залучено значну кількість керамологічних, археологічних та етнографічних джерел. У підсумку відтворено технологію виготовлення ниток, тканин та глиняних виробів, пов’язаних з прядінням і ткацтвом, показано їх роль і місце в житті тогочасного суспільства

Монографію присвячено дослідженню декору глиняних виробів самобутнього історико-культурного регіону – Лівобережної України – впродовж останньої третини VII тисячоліття до н.е. – ХІІІ століття. Уперше проаналізовано майже восьмитисячолітню історію декору кераміки. Вивчено технологію нанесення декору, особливості елементів і композицій орнаментів, висловлено гіпотези щодо їх функцій.

Здійснено комплексне керамологічне дослідження гончарства крайнього східного гончарного осередку України. Охарактеризовано джерела й літературу з питань гончарства в с.Макарів Яр. Відтворено історичний розвиток місцевого промислу, з’ясовано причини його занепаду. Реконструйовано технологічний процес кустарного виробництва глиняних виробів; вивчено їх асортимент, функції, художні ознаки та способи збуту. Проаналізовано роль повітового земства у розвиток гончарного осередку. Вивчено обставини заснування, аспекти діяльності, вплив на промисел місцевої гончарної школи

Монографія провідного українського вченого-керамолога є першим в Україні дослідженням про предмет і завдання української керамології, українські керамологічні джерела, основи збереження гончарної спадщини, методи керамологічних досліджень, українську керамологію й суміжні науки, а також про становлення, організаційне структурування та сучасний розвиток української керамології як науки, досягнення Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України впродовж 2001-2005 років. Висвітлено основні напрямки наукових студій новітньої академічної установи загалом та індивідуальні дослідницькі зацікавлення вчених зокрема; подано основні відомості про сучасних українських керамологів. Систематизовано публікації співробітників Інституту зазначеного часового проміжку. Основне тематичне спрямування анотованих матеріалів – археологія, історія, етнографія, мистецтво та термінологія гончарства. Узагальнено також інформацію про зміст опублікованих номерів (книг, випусків) друкованих органів Інституту керамології – національного наукового часопису “Український керамологічний журнал” та національних наукових щорічників “Українська керамологія” і “Бібліографія українського гончарства”

У словнику подано коротку інформацію про сучасних українських керамологів, у тому числі відомості про їх керамологічну спеціалізацію, час і місце народження, освіту, науковий ступінь, учене звання, захищену дисертацію, основні наукові праці, головні напрямки наукових досліджень, громадську діяльність, службову й домашню адреси, телефони, факси, електронну пошту. Подано також фото вчених, препринти обкладинок їх монографій, каталогів, альбомів; бібліографічні описи наявних публікацій біографічного характеру про авторів.

Монографія є першим в українській керамології комплексним дослідженням малих осередків гончарства. В її основу покладено матеріали, зібрані автором у польових керамологічних експедиціях, у бібліотеках та архівах упродовж 1994-2005 років. Наукова праця відтворює історичний розвиток гончарних осередків, що знаходяться в Зіньківському районі Полтавської області, на північ від гончарської столиці України – Опішного, а саме – Безруків, Глинського, Лазьків, Малих Будищ, Старих Млинів і Хижняківки. Відтворено місцеву технологію виготовлення глиняних виробів та способи їх збуту, професійні звичаї гончарів. Повернено із забуття десятки імен місцевих майстрів.

Наукове дослідження відтворює історичні шляхи розвитку гончарних центрів, що знаходяться в Зіньківському районі Полтавської області, поблизу Опішного, а саме – Глинського, Малих Будищ, Старих Млинів і Хижняківки. Словникові статті подають відомості про гончарів цих осередків від 1850-х років ХІХ ст. до наших днів із зазначенням дат і місць народження та смерті майстрів, їх короткого родоводу, життєпису, гончарської спеціалізації, асортименту виробів та місць їх збуту тощо.

У класичній спадщині українського народного мистецтва почесне місце належить кераміці Покуття, в якій виділяються три яскраві осередки: Коломия, Пистинь та Косів.

В книзі йдеться про зародження та розвиток художньо-стильових особливостей яскравої галузі українського керамічного мистецтва – пічні кахлі та окремі види облицювальної кераміки періоду ІХ – ХІХ століть, які створювалися здебільшого міськими (цеховими) ремісниками

Уперше в українській керамології на основі опублікованих джерел і польових керамологічних студій з’ясовано специфіку використання глини й глиняного посуду в народній медицині українців упродовж ХІХ – початку ХХІ століття. Проаналізовано народні способи приготування лікарських засобів у глиняному посуді; визначено асортимент посуду для проведення лікувальних процедур у домашніх умовах; узагальнено відомості про використання глиняного посуду в знахарстві під час магічного зцілення від хвороб та в господарських захисних звичаях і обрядах, пов’язаних із тваринництвом; досліджено побутування глиняних оберегів в українській традиційно-побутовій культурі.