0
Подано короткий аналіз творчості народних майстрів Гуцульщини.
Про найбільш резонансну подію в галузі української керамологічної фотографії 2011 року – ДРУГИЙ Національний фотоконкурс “Гончарні ВІЗІЇ країни”. Наукове видання постає ефективним інструментом суспільного осмислення унікального мистецького явища, його аналізу, як учасниками імпрези, так і вченими, мистцями, глядачами. Подано відомості про фотомистців і членів Журі, каталог експонованих творів, фотолітопис подій, прес-бібліографію, інші важливі матеріали. Альбом-каталог відображає калейдоскопічний спектр проблем і досягнень сучасної гончарної культури України: постаті, шокуючі події і явища, красу творів і містику їх сприйняття глядачами й користувачами. Фотомистці досліджують психологію сприйняття глиняних виробів, первісне бажання людини уподібнюватися кераміці, виявляють ефекти містерії та зв’язку гончарства з надприродним, утаємниченим, фетишизмом, тотемізмом, з ритуальними практиками минулого, жертвоприношеннями, народженням нового й поверненням до минулого… У виданні також йдеться про інші націозначущі заходи, що одночасно відбулися в Гончарній столиці України – містечку Опішному, що в Полтавщині: відкриття єдиної в світовій культурі СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ; фотовиставку ПЕРШОГО Національного конкурсу керамологічних музейних експонатів “КераМузЕк-2011” та виставку Національного мистецького конкурсу “Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя”; повноцінне повернення імені славетного мистця, академіка Василя Кричевського на культурно-духовне поле Новітньої Української Держави й заснування Музею мистецької родини Кричевських.
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному та Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України 2010 року започаткували проведення щорічних Національних фотоконкурсів “Гончарні ВІЗІЇ країни”. Це перший в Україні науковий альбом-каталог, цілком присвячений І Національному керамологічному фотоконкурсу. У ньому йдеться про історію й актуальність збереження українських керамологічних фотоматеріалів кінця ХІХ – початку ХХІ століття, подано відомості про учасників і членів Журі, каталог експонованих творів, фотолітопис подій, прес-бібліографію, думки куратора й глядачів, інші матеріали про цю унікальну науково-мистецьку подію. Видання продовжує академічну керамологічну серію “Україна Гончарна”, яка знайомить читачів із різними виявами гончарної культури в Україні.
Спогади видатного українського філософа-естетика, керамолога й колекціонера старожитностей Леоніда Сморжа про свій життєвий і творчий шлях, унікальні постаті, які траплялися на його шляху, актуальні соціально-політичні події в Україні впродовж 1930-х – 2007 років. У них автор постає справжнім суцвіттям талантів: воїном-захисником, спортсменом, кінодокументалістом, художником, керамістом, ученим. Романтичний образ краянина доповнюють його вибрані поетичні твори. Колекція автора стала основою формування ще одного культурно-мистецького осередку новітньої України – Меморіального музею-садиби вченого в структурі Національного музею-заповідника українського гончарства. Книга започатковує академічну серію «Українська керамологічна мемуаристика», присвячену документальній спадщині (спогади, щоденники, епістолярії тощо) відомих українських учених, які зробили значний внесок у становлення й розвиток української керамології. Додатком до книги є DVD-диск із відеофільмом про Леоніда Сморжа.
Монографія є першим комплексним дослідженням ролі й місця міфо-ритуальних аспектів гончарства у традиційній культурі слов’янських народів. Уперше в керамології й етнології на підставі аналізу традиційних гончарських звичаїв та обрядів виготовлення посуду реконструйовано міфопоетичні уявлення слов’ян про процес гончарювання. Виявлено й охарактеризовано зв’язок гончарного ремесла з основними образами слов’янської міфології, зокрема, з богом грому Перуном, у контексті базових структур міфологічної моделі світу.
Кераміка для більшості археологічних культур є домінуючим типом знахідок. ЇЇ дослідження займає багато часу, однак кінцевий результат керамологічних досліджень зазвичай перевершує всі очікування, адже вона містить у собі надзвичайно багату історичну інформацію. Глиняні вироби є надійним джерелом для датування пам’яток. Їх аналіз дозволяє виокремити місцеве виробництво й імпортовані речі, з’ясувати шляхи обміну між окремими населеними пунктами й навіть територіями. Задля того, щоб кераміка стала надійним історичним джерелом, необхідно знати й вміти працювати з нею. У першому випуску матеріалів Археолого-керамологічної літньої академії в Опішному узагальнено практичний досвід опрацювання археологічної кераміки в польових і камеральних умовах. Оскільки в українській археологічній керамології відсутні чіткі загальні методичні засади, опубліковані в спеціальній роботі, пропоновані методичні рекомендації покликані частково заповнити лакуну в цьому питанні. У виданні охарактеризовано важливі етапи первинної обробки кераміки в польових умовах (фіксація, миття, шифрування, складання польового опису, пакування й транспортування, реставраційно-консерваційні заходи, графічне документування).
Перше в українській керамології комплексне дослідження розвитку гончарного шкільництва в місті Кам’янець-Подільський упродовж першої третини ХХ століття. За архівними й літературними джерелами, польовими матеріалами проаналізовано передумови заснування, основні напрямки діяльності, учнівський склад, навчальні програми, технологічні аспекти опанування гончарства, етнопедагогічні засади функціонування й персоналії викладачів різночасових навчальних закладів: Кам’янець-Подільських рисувальних класів (1905–1908); Кам’янець-Подільської художньо-ремісничої навчальної майстерні (1908–1919); Кам’янець-Подільської художньо-промислової професійної школи імені Григорія Сковороди (1919–1933). Відтворено унікальну в межах України систему комплексного формування творчого майстра, що передбачала практику у виробничих майстернях, участь в етнографічних експедиціях і фахових гуртках, видавничу, музейну й виставкову діяльність. З’ясовано визначальну роль керівників гончарних навчальних закладів в успадкуванні й передачі професійних знань (В’ячеслав Розвадовський, Микола Роот, Володимир Гагенмейстер). Вивчено трагічні сторінки історії, пов’язані зі знищенням російською окупаційною владою цього самобутнього осередку збереження, розвитку й популяризації народного мистецтва. Опубліковано унікальні архівні й керамологічні матеріали гончарних шкіл Кам’янця-Подільського.
Дослідження присвячене виявленню гончарного коду в українському фольклорі; вивченню різножанрових народнопоетичних творів з елементами й сюжетами гончарської тематики як культурного тексту; реконструкції міфо-ритуальних і семіотичних функцій гончарства і глиняних виробів; показу комплексного, багатоаспектного представлення гончарства в традиційній культурі українців. У монографії визначено елементи концептосфери, висвітлено ґенезу та формування мотивної структури в площині «образного поля» гончарського фольклору; охарактеризовано специфіку фольклору гончарів, загальні змістово-формальні й функціональні закономірності жанрового явища; досліджено гончарні виміри дитячого фольклору, його жанрової специфіки, вербальних та естетичних кодів, функціональних принципів; розкрито символічний аспект кераміки в малих формах фольклору; реконструйовано функції й семантику глиняних виробів у календарно-обрядовій творчості.
Монографія є першим ґрунтовним дослідженням репресивних заходів радянського тоталітарного режиму в галузі традиційного гончарства України впродовж 30-х – 50-х років ХХ століття. В основу книги покладено архівні документи, літературні й польові джерела, що стосуються мешканців гончарної столиці України – містечка Опішного – й навколишніх гончарних осередків сучасного Зіньківського району Полтавської області. Подано життєписи й матеріали фальсифікованих кримінальних справ гончарів, працівників гончарних підприємств, працівників і випускників гончарних шкіл, керамолога.
Найповніший нині корпус опублікованих польових, архівних і речових матеріалів про крайній східний український гончарний осередок на межі Слобідської України й Донщини – село Макарів Яр (нині Пархоменко Краснодонського району Луганської області). Це перше у вітчизняній керамології документальне видання, що висвітлює тривалий період розвитку гончарства та діяльність регіональної гончарної школи в одному окремо взятому гончарному осередку. Подано репринти публікацій кінця ХІХ – початку ХХ століття зі згадками про гончарство Макарового Яру, архівні матеріали про діяльність Макарово-ярівської керамічної кустарно-промислової школи, кримінальну справу, особисті документи й рукописи членів родини завідувача гончарної школи Павла Дубинського та його вихованців. Уперше публікується значна частина збереженої гончарної спадщини Макарового Яру з фондових колекцій музеїв України та добірка фотографій, що відображають сучасний стан колишнього гончарного осередку. Видання завершує унікальне наукове трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу» і постає своєрідним документальним підґрунтям двох попередніх книг сучасних українських керамологів – монографії Олеся Пошивайла «Гончарна велич і трагедія Макарового Яру доби Розстріляного Відродження» та монографії Людмили Овчаренко «Макарово-ярівський осередок гончарної освіти в Україні».